Вы можете прочесть этот текст на русском ниже украинского

парадокс генія

Двадцяте століття  почалося  з  приголомшливої  революції  в  науці.                         

Завдяки  Альберту   Ейнштейну    закони фізики були знову переглянуті, а разом з ними - і уявлення людства  про  Всесвіт. Геніально...              

Але парадокс Ейнштейна полягав у тому, що створивши теорію відносності, він не зміг прийняти квантової теорії. Ейнштейн      писав Максу  Борну: «Квантова  теорія, безумовно, справляє враження. Проте внутрішній голос каже мені, що на перевірку вона виявиться не тим, чим треба .. ». Ось така істота - людина.  Навіть геніальний розум обмежений стереотипами, упередженнями.

Вчені бадьоро змінюють одні моделі будови Всесвіту на інші. Часто ці моделі безглузді - згадаймо землю, що спочиває на слонах і черепасі. Але ж це думка вчених! Високолобих, геніальних! І обмежених ... Їх модель не відображає реальності, а тільки бачення модельєра.

Тому вченим важко визнати існування іншого світу - нематеріального, духовного.

Духовна реальність, її закони і поняття знаходяться поза матеріальними межами.

Щоб осягнути духовне, необхідно зруйнувати ланцюги традиційних догм, поглядів, тобто стереотипів, що сковують наше мислення і нав’язуваних цим світом: стереотипів наукових, політичних, релігійних.

Помешкання, створене зіпсованим володарем цього світу - вороже й небезпечне для людини.

Витончений розум противника Божого вправно опоганює  все чисте і святе.

Створений ним світовий порядок є родючим ґрунтом для процвітання збочень. Більш того, аморальність і розпусту подаються у привабливій упаковці. Кожному цукерочка упакована за смаком.

Помилкове знання про духовне він упакував в привабливий демонічний окультизм.

Чисті шлюбні відносини він упакував в тваринний секс - де попало, з ким попало і як попало. Його пропаганда - це агресивна і безсоромна демонстрація інтимної сфери людських стосунків, гомосексуалізму, всіх форм насильства. Це називається свободою.

Духовність пов’язана з совістю, з мораллю, а емоції - з інстинктами. Суспільство без моральних орієнтирів розвалюється, адже гниття веде до розкладання і загибелі. В такому суспільстві не цінується здоров’я і життя, культивується підлість, процвітає знущання над слабкими, презирство до добра і любові. Як тіло руйнується у вогненній печі, так і духовність руйнується свободою від совісті. Все, що люди придбали в результаті незалежності від Бога - це тління і смерть.

Під красивими обгортками ховається смердюча отрута.

Можна, як багато хто робить, запекло відкидати всі попередження. Але реальність така, що духовно сонне людство стало схоже на жабу, яка непомітно для себе зварилася у воді, що повільно нагрілася до кипіння. Розумні люди уподібнилися до ведених інстинктами тварин. Парадокс ...

//www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=iY9QzCp92TI

 

 

Здавалося б, що саме релігія буде тим острівцем духовності Божої, де людина зможе наблизитися до Отця, де не буде місця упередженням, стереотипам, де буде справжня свобода духу.

Але реальність така, що сучасні християнські церкви хворі усіма моральними хворобами цього світу. Чому ж їх спіткала така доля?

Тому, що не справа церкви, стаючи другом світу, виправляти безбожний світ шляхом компромісів зі вченням Христа.

Фактом є те, що не людьми світ створений і не людьми створено розклад для цього світу і тому всупереч людському бажанням світ рухається до свого кінця. І буде не так або інакше, а буде так і не інакше. Ніхто з людей не здатний змінити перебіг пір року, дня і ночі. І ніхто не зупинить кінця часу цього світу і настання нового світу Бога. Людство, відмовившись від божественного керівництва, впало в яму. Одні намагаються зручно влаштуватися в ній, інші намагаються вибратися з ями своїми зусиллями, створюючи всілякі нові релігії, але і ті й інші відмовляються прийняти простягнуту руку Господа, щоб вибратися з неї. Але альтернативи для світу, крім Ісуса, не існує.

Церква Христа була покликана сповіщати безбожному світовому порядку приреченість на знищення і можливість порятунку для КОЖНОГО християнина. Вільна від плотських жадань церква першого сторіччя була духовно сильною і здатною протистояти світським спокусам.

Але невгамовна погоня деградованого духовенства за славою, розкішшю і насолодами привела до того, що справжні духовні цінності втратили значення в цьому світі, замість духовного світла поширюється мракобісся.

Назвавши себе намісниками Бога на землі, духовенство в прагненні утримати земний престол за всяку ціну, наповнило землю брехнею, стражданнями, кров’ю тих, хто відстоював істину Бога, тим самим стаючи співучасниками переслідувачів Христа.

Сумно, але сучасні церкви віру Христа перетворили на язичницький культ. Сучасне християнство - це звід правил, традицій і законів, але ніяким церковним догматом не можна досягти благодаті Божої. Якщо даний Богом через Мойсея Закон не зміг зробити людину праведною, то це не під силу жодному іншому, створеному людьми так званому  Закону Божому. Християнські церкви просякнуті навчаннями, які не походять з науки Христової. Впровадженням язичницьких звичаїв вони відкинули вчення Христа, вийшли з-під покрови благодаті під вогненний дощ Божого гніву, бо законом не можна досягти благодаті.

Кожна релігія навертає до себе і потім намагається обманом і маніпуляціями утримати людей в невігластві, позбавляючи можливості звернутися до Отця. Людина стає заручником церкви, що навернула його і церква бере контроль над його вірою і совістю, підміняючи собою Бога.

Жадібні і честолюбні духовні вчителі, підмінюючи духовне емоційним, упакованим в ритуали і традиції, опускають людей до рівня примітивного язичництва,

Створюється враження винятковості й істинності, особливої праведності тільки своєї церкви. Всі інші завзято паплюжаться. У результаті християнство перетворилося на псевдохристиянське сектантство. Замість процвітання християнської любові йдуть нескінченні суперечки про свята, церемонії, навчання, ритуали. Все це абсолютно ніякого відношення до істини не має, але зате рясно підливає бензину у вогонь фанатизму і ворожнечі.

Тому псевдохристиянських вчення ніхто всерйоз не сприймає. Тому християнський світ наповнений обманом, жадібністю, злочинністю. Через них зневажається дорога правди. Адже правда не є набором привабливих риторичних і логічних інтелектуальних хитрувань. Істина - проста і глибока і для її пізнання потрібен не високий інтелект, а щире довірливе серце.

Христос не є власністю будь-якої, навіть найпотужнішої, конфесії і його вчення не є додатком до праць церковних богословів.

Ісус Христос здійснював великі справи - воскресив мертву, зціляв хворих, зупинив бурю і не брав за це ні копійки, а псевдохристияни за всяку нісенітницю вимагають грошей. Це аморально. Через духовну мізерність вони торгують богом. Вони закривають людей, немов птахів в свою клітку, обрізають духовні крила, годують своєю «духовною» їжею і «сита» людина втрачає бажання і здатність піднятися до висот Божественної духовності.

Вони не вчать сприймати Бога як рідного і люблячого Отця. Псевдохристиянство має таке ж відношення до Бога, як театральна каса до мистецтва.

Тому кожна людина має право відкинути їх і вибрати дорогу Христа.

Сумно, але тільки одиниці бажають справжньої свободи замість уявної ситості в цій клітці...

//www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=F0_uIXwRHOM

 

Прийшовши з небес, Син Божий відкрив справжнє, духовне значення Божого задуму.

Однак, духовні лідери не здатні абстрагуватися від матеріального і прийняти Його вчення. Вони не можуть зруйнувати створені ними релігійні стереотипи і, як наслідок, духовна реальність для них недосяжна. Вони не можуть повірити в неможливе. А саме така віра необхідна для пізнання духовного світу.

Відомо, що Ісус відкинув запропоновану дияволом земну владу. Він чітко бачив різницю масштабів - вічність і Всесвіт проти добробуту, обмеженого землею. Цей світ не може запропонувати гідних цінностей, а тільки сурогати. Тому для тих, хто має Божественне покликання немає нічого особливо привабливого на землі.

Релігія створює зовнішні атрибути побожності, не змінюючи внутрішньої, тлінної людини. Псевдохристиянство не міняє стару особистість на нову, а додає до старої нове, і старе постійно тягне за собою нове - виходить жалюгідне видовище.

Бог хоче, щоб людина почала думати інакше, почала змінювати себе зсередини. Бог хоче, щоб тлінна людина розіп’яла свою гріховну плоть разом з Христом і воскресла, як нова особистість для духовного життя. Такі нові люди, справжні християни непідвладні і незалежні більше ні від якого людського священства у своїх відносинах з Богом, тепер можуть сміливо наближатися до нього, завдяки «новому і живому шляху», відкритого для них їх єдиним Первосвящеником і Посередником, Божим Сином. Ніякі святий чи свята не замінить Ісуса, тому що нікотрий святий не зробив для людей того, що зробив Ісус, тому нікотрий святий не може бути гідним нашого поклоніння і бути нашим заступником. Ніякі страждання людини і всього людства не зрівняються по силі зі стражданнями безгрішного Ісуса, тому ніхто не зможе заплатити ціну за порятунок.

Він - Глава Церкви, Цар і Господь. Неможливо увійти в Царство Боже, не підкоряючись Царю вже тепер.

Довівши Христа до розп’яття, диявол тріумфував - він побачив приниженого і мертвого Сина Бога. Але противник перехитрив сам себе. На хресті разом з Ісусом були розп’яті гріхи людства, пролита кров Христа очистила кожного віруючого, а Його воскресіння звільнило християн від прокляття смерті. Розп’яттям Христа були зруйновані справи диявола, він втратив свій вплив і силу, а восторжествувала, насправді, мудрість, сила і любов Бога.

В матеріальному світі все підлягає зотлінню. І людина - не виняток. Батьки через тлінне насіння передали нам марне життя, в якому наші плотські пожадливості є причиною тління. Релігія схожа на холодильник, який тільки сповільнює тління, але вона не може усунути цей процес.

Слово Бога - ось нетлінне насіння, з якого відроджується нетлінний чоловік.

Людина, котра народжена і живе в гріху без Ісуса має тільки одну альтернативу у Бога - встати на суд і бути засудженим. Християнин не перебуває під осудом, його вроджена гріховність покривається Христової праведністю, проти якої сатана не може нічого сказати. Жертва Ісуса дає християнинові сміливість просити прощення за вчинений гріх перед Отцем і дає також силу боротися з гріхом і долати його. У книзі життя записи наших гріхів стираються, якщо ми боремося з ними.

Бог не латає, не лагодить і не покращує людину. Він умертвляє стару і створює нову людину: «Але ті, що Христові Ісусові, розіп’яли вони тіло з пристрастями і похотями» (Гал.5: 24).

Ми повинні усвідомити це і почати себе змінювати, щоб перетворитися з земного «хробака» в небесного «метелика». Для цього зовсім не обов’язково бути генієм.

//www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=-JnOCTqpcwE

 

 

парадокс гения

Двадцатое столетие началось с ошелом­ляющей революции в науке.

Благодаря Альбер­ту Эйнштейну законы физики были вновь пере­смотрены, а вместе с ними – и представления человечества о Вселенной. Гениально...

Но парадокс Эйнштейна состоял в том, что, создав теорию относительности, он не смог принять квантовую теорию. Эйнштейн писал Максу Борну: «Квантовая теория, безусловно, производит впечатление. Однако внутренний голос говорит мне, что на поверку она окажется не тем, что надо..» Вот такое существо – человек. Даже гениальный ум ограничен стереотипами, предубеждениями.

Ученые бодро меняют одни модели мироздания на другие. Часто модели нелепые – вспомним землю, покоящуюся на слонах и черепахе. Но ведь это мнение ученых! Высоколобых, гениальных! И ограниченных… Их модель не отражает реальности, а только видение модельера.

Поэтому ученым трудно признать существование иного мира - нематериального, духовного.

Духовная реальность, ее законы и понятия  находятся вне материальных границ.

Чтобы постичь духовное, необходимо разрушить цепи традиционных догм, взглядов, т.е. стереотипов,  сковывающих наше мышление и навязываемых этим миром.

Среда обитания, созданная порочным властелином этого мира - враждебная и опасная для человека.

Изощренный ум противника Божьего поднаторел в осквернении всего чистого и святого.

Созданный им мировой порядок является благодатной почвой для культивирования извращений. Более того, аморальность и разврат подаются в привлекательной упаковке. Каждому конфетка упакована по вкусу.

Ложное знание о духовном он упаковал в привлекательный демонический оккультизм.

Чистые брачные отношения он упаковал в животный секс – где попало, с кем попало и как попало. Его пропаганда – это агрессивная и бесстыжая демонстрация интимной сферы человеческих отношений,  гомосексуализма, всех форм насилия. Это называется свободой.

Духовность сопряжена с совестью, с моралью, а  эмоции - с инстинктами. Общество без моральных ориентиров идет вразнос, ведь гниение ведет к разложению и гибели. В таком обществе не ценится здоровье  и жизнь, культивируется подлость, процветает издевательство над слабыми, презрение к добру и любви. Как тело разрушается в огненной печи, так и духовность разрушается свободой от совести. Все, что люди приобрели в результате независимости от Бога – это тление и смерть.

Под красивыми фантиками прячется дурно пахнущая  отрава.

Можно, как это делают многие, ожесточенно отвергать все предупреждения. Но реальность такова, что духовно сонное человечество стало похоже на лягушку,  которая незаметно для себя сварилась в медленно нагревающейся до кипения воде. Разумные люди уподобились  ведомым инстинктами животным. Парадокс…

//www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=iY9QzCp92TI

 

 

 

Казалось бы, что именно религия будет тем островком духовности Божьей, где человек сможет приблизиться к Отцу, где не будет места предубеждениям, стереотипам, где будет истинная свобода духа.

Но реальность такова, что современные христианские церкви больны всеми моральными болезнями этого мира. Почему же их постигла такая участь?

Потому, что не дело церкви, становясь другом миру,  исправлять безбожный мир путем компромиссов с учением Христа.

Фактом является то, что не людьми мир создан и не людьми создано расписание для этого мира и поэтому вопреки людскому желанию мир движется к своему концу. И будет не так или иначе, а будет так и не иначе. Никто из людей не способен изменить течение времен года, дня и ночи. И никто не остановит конца времени этого мира и наступления нового мира Бога. Человечество, отказавшись от божественного руководства, упало в яму. Одни стараются удобно устроиться в ней, другие стараются выбраться из ямы своими усилиями, создавая всевозможные новые религии, но и те и другие отказываются принять протянутую руку Господа, чтобы выбраться из нее. Однако, альтернативы для мира, кроме Иисуса Христа, не существует.

Церковь Христа была призвана извещать безбожному мировому порядку обреченность на уничтожение и возможность спасения для КАЖДОГО христианина. Свободная от плотских вожделений церковь первого столетия была духовно сильной и способной противостоять мирским искушениям.

Но неуемная погоня деградированного духовенства за славой, роскошью и наслаждениями привела к тому, что истинные духовные ценности утратили значение в этом мире, вместо духовного света распространяется мракобесие.

Возомнив себя наместниками Бога на земле, духовенство в стремлении удержать земной престол любой ценой, наполнило землю ложью, страданиями, кровью тех, кто отстаивал истину Бога, тем самым, становясь соучастниками преследователей Христа.

Печально, но современные церкви веру Христа превратили в языческий культ. Современное христианство - это свод правил, традиций и законов, но никаким церковным догматом нельзя достичь благодати Божьей. Если данный Богом через Моисея Закон не смог сделать человека праведным, то это не под силу никакому другому, созданному людьми так называемому Закону Божьему. Христианские церкви пропитаны учениями, которые не происходят из науки Христовой. Внедрением языческих обычаев они отвергли учение Христа, выйдя из-под навеса благодати под огненный дождь Божьего гнева, ибо законом нельзя достичь благодати.

Каждая религия привлекает к себе и потом старается обманом и манипуляциями удержать людей в невежестве, лишая возможности обратиться к Отцу. Человек становится заложником привлекшей его церкви, и она берет контроль над его верой и совестью, подменяя собой Бога.

Алчные и честолюбивые духовные учителя, подменивая духовное эмоциональным, упакованным в ритуалы и традиции, опускают  людей до уровня примитивного язычества.

Создается впечатление исключительности и истинности, особой праведности только своей церкви. Все остальные огульно поносятся. В итоге христианство превратилось в псевдохристианское сектантство. Вместо процветания христианской любви идут бесконечные споры о праздниках, церемониях, учениях, ритуалах. Все это абсолютно никакого отношения к истине не имеет, но зато обильно подливает бензина в огонь фанатизма и вражды.

Поэтому псевдохристианские учения никто всерьез не воспринимает. Поэтому христианский мир наполнен обманом, алчностью, преступностью. Из-за них поносится дорога истины. Ведь истина не является набором привлекательных риторических и логических интеллектуальных ухищрений. Истина - простая и глубокая и для ее познания нужен не высокий интеллект, а искреннее доверчивое сердце.

Христос не является собственностью какой-либо, даже самой мощной, конфессии и его учение не является добавлением  к трудам церковных богословов.

Иисус Христос совершал великие дела – воскресил мертвую, исцелял больных, остановил бурю и не брал за это ни копейки, а псевдохристиане за всякую чепуху требуют денег. Это аморально. Из-за скудости духовной они торгуют богом. Они закрывают людей, словно птиц в свою клетку, обрезают духовные крылья, кормят своей «духовной» пищей и «сытый» человек утрачивает желание и способность подняться до высот Божественной духовности.

Они не учат воспринимать Бога как родного и любящего Отца. Псевдохристианство имеет такое же отношение к Богу, как театральная касса к искусству.

Поэтому каждый человек имеет право отбросить их и выбрать дорогу Христа. 

Печально, но только единицы желают истинной свободы вместо мнимой сытости в этой клетке…

//www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=F0_uIXwRHOM

 

Придя с небес, Сын Божий открыл истинное, духовное значение Божьего замысла.

Однако духовные лидеры не способны абстрагироваться от материального и принять Его учение. Они не могут разрушить созданные ими религиозные стереотипы и, как следствие, духовная реальность для них недостижима. Они не могут поверить в невозможное. А именно такая вера необходима для познания духовного мира.

Известно, что Иисус отверг предложенную дьяволом земную власть. Он четко видел разность масштабов – вечность и Вселенная против благосостояния, ограниченного землей. Этот мир не может предложить достойных ценностей, а только суррогаты. Поэтому для имеющих Божественное призвание нет ничего особо привлекательного на земле.

Религия создает внешние атрибуты богоугодности, не меняя внутреннего, тленного человека. Псевдохристианство не меняет старую личность на новую, а добавляет к старой новое, и старое постоянно тащит за собой новое - получается жалкое зрелище.

Бог хочет, чтобы человек начал думать иначе, начал менять себя изнутри. Бог хочет, чтобы тленный человек распял свою греховную плоть вместе с Христом и воскрес, как новая личность для духовной жизни. Такие новые люди, истинные христиане неподвластные и независимые более ни от какого человеческого священства в своих отношениях с Богом, теперь могут смело приближаться к нему, благодаря «новому и живому пути», открытому для них единственным их Первосвященником и Посредником, Божьим Сыном.  Никакой святой или святая не заменит Иисуса, потому что никакой святой не сделал для людей того, что сделал Иисус, поэтому никакой святой не может быть достойным нашего поклонения и быть нашим заступником. Никакие страдания человека и всего человечества не сравнятся по силе со страданиями безгрешного Иисуса, поэтому никто не может заплатить цену за избавление.

Он – Глава Церкви, Царь и Господь. Невозможно войти в Царство Бога, не подчиняясь Царю уже теперь.

Доведя Христа до распятия, диавол торжествовал – он увидел униженного и мертвого Сына Бога. Но противник перехитрил сам себя. На кресте вместе с Иисусом  были распяты грехи человечества, пролитая кровь Христа очистила каждого верующего, а Его воскресение освободило христиан от проклятия смерти. Распятием Христа были разрушены дела дьявола, он утратил свое влияние и силу, а восторжествовала, на самом деле, мудрость, сила и любовь Бога.

В материальном мире все подвержено  тлению. И человек – не исключение. Родители через тленное семя передали нам суетную жизнь, в которой наши плотские похоти являются причиной тления. Религия похожа на холодильник, который только замедляет тление, но она не может устранить этот процесс.

Слово Бога - то нетленное семя, из которого возрождается нетленный человек.

Человек, рожденный и живущий в грехе без Иисуса, имеет только одну альтернативу у Бога - встать на суд и быть осужденным.

Христианин не находится под осуждением, его врожденная греховность покрывается Христовой праведностью, против которой сатана не может ничего сказать. Жертва Иисуса дает христианину смелость просить прощения за совершенный грех перед Отцом и дает также силу бороться с грехом и одолевать его. В книге жизни записи наших грехов стираются, если мы боремся с ними.

Бог не латает, не реконструирует и не улучшает человека. Он умерщвляет старого и создает нового: «Но те, которые Христовы, распяли плоть со страстями и похотями» (Гал.5:24).

Мы должны осознать это и начать себя менять, чтобы превратиться         из  земного «червя» в небесную «бабочку». Для этого совсем необязательно быть гением.

//www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=-JnOCTqpcwE

 

 

 

 

Вы можете прочесть этот текст на русском ниже украинского

 

Стокгольмський синдром

Стокгольмським синдромом називають дивну симпатію заручників до загарбника, коли вони виправдовують його цілі і способи їх досягнення, розділяють з ним неприязнь до рятівників. Відомі випадки, коли заручник, побачивши спецназівця, криком попереджав терористів про його появу і навіть затуляв терориста своїм тілом. Хоча цим синдромом найчастіше описуються психологічні розлади окремих  людей, він      характеризує всю людську історію.

Цілі народи були заручниками своїх правителів. Підмінюючи поняття, ці правителі досягали своїх брудних цілей  руками підлеглих.

Візьмемо, приміром, природну прив'язаність людини до родини, до рідного дому. Її підмінили поняттям патріотизму, спонукаючи людей проливати свою кров «заради батьківщини», хоча насправді люди вмирали «за царя» чи «за Сталіна», жертвуючи собою і своїми рідними заради добробуту  негідних  правителів.
Розуміючи прагнення людини до добра, до ідеалу, ідеологи часто використовували церкву.
Коли християнство стало офіційною релігією, вона виявилася заручницею держави. І благословляла такі жахливі злочини, як хрестові походи, війни між християнськими народами, звіряче цькування і знищення  інакодумців.
Це - один із проявів стокгольмського синдрому, коли заради самозбереження заручник співпрацює із загарбником. У результаті, «...хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Бога» (Як.4: 4).
Однак, істинна Церква Христа, часто переслідувана і гнана, ніколи не була утриманкою у держави або у  спецслужб.
Розмірковуючи про церкву, варто звернутися до витоків віри, до Святого Письма.
У Біблії сказано, що весь світ лежить у владі лукавого, який збунтувався проти Творця, взяв у заручники першу людську сім'ю, а в результаті і все людство. Підкоряючись стокгольмському синдрому, люди переймають спосіб мислення противника Божого, його цінності і цілі, а також манеру дій на шляху до досягнення влади. Більше того, такі люди не сприймають визволителя, бояться  і ненавидять свого Спасителя.
Ісус Христос прийшов саме для того, щоб зруйнувати діла диявола, але він був відкинутий суспільством і убитий. Важливо те, що до його смерті причетні люди, які були поневолені лукавим. Ісус прямо сказав: «Ваш батько диявол, і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім ... »(Ів.8: 44).
Народжені по тілу люди сприймають духовні поняття як казку, як фантазію, як нісенітницю.
Однак Ісус Христос воскрешений, відроджений Духом, хоча і помер тілом. І він приніс визволення всім, хто здатний  відродитися  духовно.
Суть християнства полягає в тому, щоб відродити, відтворити нову людину.
Тілесна людина, що походить від недосконалих прабатьків, не може бути абсолютно святою. Тому, що плоть і кров не можуть успадкувати Царства Божого, і тління нетлінного не успадкує.
Щоб стати послідовником Ісуса Христа, християнином, спочатку потрібно усвідомити свою гріховність, тобто нездатність своїми  ділами   досягти праведності.
Усвідомлення цього глибоко зворушує серце людини, вона визнає свою гріховність і жалкує про це.
Небесний Отець, бачачи щирий жаль, дарує йому каяття. Христос сказав: «Ніхто не може прийти до Мене,  як не притягне його Отець,         що послав  Мене...» (Ів.6: 44).
Отець допускає випробування, досліджуючи наші  серця.
І коли людина усвідомлює свою необхідність у Відкупителі, який взяв на себе тягар гріха кожного з нас і таким чином відкрив дорогу до духовного відродження, тоді її серце стає здатним прийняти Слово Правди, прийняти Ісуса. Він сказав «... хто любить Мене, той слово Моє береже, і Отець Мій полюбить  його,  і  Ми  прийдемо до нього, і  оселю            закладемо в нього» (Іоан.14:23).
Пройшовши водне хрещення за прикладом Учителя, бо «... якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ів.3: 5) і зростаючи в Правді, нова людина набуває розум Ісуса Христа, віддаючи у своєму житті перевагу духовним цінностям перед тлінними.
Даремно сподіватися на поблажливість загарбника, князя світу цього. Він - жорстокий і немилосердний.
Наш Спаситель звільняє нас з-під його впливу, і ми перестаємо бути заручниками: «... і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить» (Ів.8: 32). Тому не відкидайте Визволителя, а довіртеся Тому, Хто сказав: «... Я даю їм життя вічне, і не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки» (Ів.10:  28).
//www.youtube.com/watch?v=Tce43sd7DPk

 

 Стокгольмским   синдромом называют странную симпатию заложников к  захватчику, когда они оправдывают его цели и способы их достижения, разделяют с ним  неприязнь к спасителям. Известны случаи, когда заложник, увидев спецназовца, криком предупреждал террористов о его появлении и даже заслонял террориста своим телом.

Хотя этим  синдромом чаще всего описываются психологические расстройства отдельных людей, он характеризует всю человеческую историю.

Целые народы были заложниками своих правителей. Подменивая понятия, эти правители достигали своих грязных целей руками подчиненных.

Возьмем, к примеру, естественную привязанность человека к семье, к родному дому. Ее подменили понятием патриотизма, побуждая людей проливать свою кровь «ради отечества», хотя в действительности люди умирали «за царя» или «за Сталина», жертвуя собой и своими родными ради благосостояния негодных правителей.

Понимая стремление человека к добру, к идеалу, идеологи часто использовали церковь.

Когда христианство стало официальной религией, она оказалась заложницей государства. И благословляла такие чудовищные преступления, как крестовые походы, войны между христианскими народами, зверскую травлю и уничтожение инакомыслящих.

Это - одно из проявлений стокгольмского синдрома, когда ради самосохранения заложник сотрудничает с захватчиком. В итоге, «…кто хочет быть другом миру, тот становится врагом Богу» (Иак.4:4).

Однако, истинная Церковь Христа, часто преследуемая и гонимая, никогда не была содержанкой у государства или у спецслужб.

Рассуждая о церкви, стоит обратиться к истокам веры, к Священному Писанию.

В Библии сказано, что весь мир лежит во власти лукавого, который взбунтовался против Создателя, взял в заложники первую человеческую семью, а в итоге и все человечество. Повинуясь стокгольмскому синдрому, люди перенимают способ мышления противника Божьего, его ценности и цели, а также манеру действий на пути к достижению власти. Более того, такие люди не воспринимают освободителя, боятся и ненавидят своего Спасителя.

Иисус Христос пришел именно для того, чтобы разрушить дела дьявола, но он был отвергнут обществом и убит. Примечательно, что к его смерти причастны именно те люди, которые были порабощены лукавым. Иисус прямо сказал: «Ваш отец диавол; и вы хотите исполнять похоти отца вашего. Он был человекоубийца от начала и не устоял в истине, ибо нет в нем истины…» (Иоан.8:44).

Рожденные по телу люди воспринимают духовные понятия как сказку, как фантазию, как чепуху.

Однако Иисус Христос был воскрешен, возрожден Духом, хотя и умер плотью. И он принес освобождение всем, кто способен возродиться духовно.

Суть христианства в том, чтобы возродить, воссоздать нового человека.

Плотский человек, происходящий от несовершенных прародителей, не может быть совершенно святым.  Потому, что плоть и кровь не могут наследовать Царствия Божия, и тление не наследует нетления.

Чтобы стать последователем Иисуса Христа, христианином, сначала нужно осознать свою греховность, то есть неспособность своими делами достичь праведности.

Осознание этого глубоко трогает сердце человека, он признает свою греховность и сожалеет о ней.

Небесный Отец, видя искреннее сожаление, дарует ему раскаяние. Христос сказал: «Никто не может придти ко Мне, если не привлечет его Отец, пославший Меня…» (Иоан.6:44).

Отец допускает испытания, исследуя наши сердца.

И когда человек осознает свою необходимость в Искупителе, который взял на себя бремя греха каждого из нас и таким образом открыл дорогу к духовному возрождению, тогда сердце его становится способным принять Слово Истины, принять Иисуса. Он сказал «…кто любит Меня, тот соблюдет слово Мое; и Отец Мой возлюбит его, и Мы придем к нему и обитель у него сотворим» (Иоан.14:23).

Пройдя водное крещение по примеру Учителя, ибо «…если кто не родится от воды и Духа, не может войти в Царствие Божие» (Иоан.3:5) и возрастая в Истине, новый человек приобретает разум Иисуса Христа, отдавая в своей жизни предпочтение духовным ценностям перед тленными.

Напрасно надеяться на снисхождение захватчика, князя мира сего. Он - жесток и беспощаден.

Наш Спаситель освобождает нас из-под его влияния, и мы перестает быть заложниками: «…и познаете истину, и истина сделает вас свободными» (Иоан.8:32). Поэтому не отвергайте Освободителя, а доверьтесь Тому, Кто сказал: «… Я даю им жизнь вечную, и не погибнут вовек; и никто не похитит их из руки Моей» (Иоан.10:28).

//www.youtube.com/watch?v=Tce43sd7DPk

 

 

Вы можете прочесть этот текст на русском ниже украинского

 
 "Титанік" чи ковчег?

Виблискуючи вогнями в нічній темряві розрізав океанські хвилі потужний, комфортабельний, розкішний лайнер.

Ведений досвідченим капітаном, «Титанік» рухався назустріч своїй загибелі.
Виблискуючи наче коштовний діамант, в просторах Всесвіту рухається космічний корабель під назвою «планета Земля». Ведена капітанами цивілізації, капітанами людства, рухається вона ... Куди? До катастрофи чи до світлого майбутнього?
Сьогодення не обіцяє нічого хорошого. Ми можемо побачити, що незалежно від професіоналізму сучасних лідерів людства, наша планета здригається від техногенних катастроф, від стихійних лих, від боротьби за владу, від воєн, конфліктів, від невгамовної жадоби бізнесменів, які заради швидкого прибутку знищують нашу планету. Релігійні війни, конфлікти - внутріконфесійні, міжконфесійні не залишають віруючим людям теж надії на хороше лідерство, лідерство, яке призведе до щасливого майбутнього.
Є дуже гарний вислів про те, що професіонали будували «Титанік», любитель - побудував ковчег.
«Титанік», який будували професіонали і обіцяли, що, в разі аварії він протримається на плаву не менше трьох діб, за три години зник під хвилями океану. Професіонали, які обіцяють стабільність зараз і в майбутньому, не можуть контролювати ситуацію на нашій планеті.
Де ж той ковчег? Ковчег, який витримав хвилі Всесвітнього потопу і чому він витримав ці хвилі? Тому, що його будівельником і лідером був Творець. Той, хто вів його, хто вів його будівельників, був Той, хто піклується про спасіння людей.
Але де ж у наш час знайти цей порятунок, де ж у наш час цей ковчег?
Звичайно, кожна людина, яка реально мислить, може побачити, що наша планета і наша цивілізація схожа на людину, вражену багатьма хворобами, хворобами фізичного характеру, хворобами моральними, духовними, і звичайно, такій людині місце в лікарняній палаті і дуже мало надії на вилікування. Ну, ніяк не можна сказати, що людина, яка так сильно страждає, дуже скоро чудесним чином одужає. І люди, які мають реальний погляд на життя, не чекають особливо райдужних перспектив. Вони шукають порятунку, вони шукають рятівника, спасителя. Цей Спаситель був, але яким чином відбувалося Його пришестя на Землю, в яких умовах це все відбувалося? Було б добре зробити невеликий екскурс в історію.
Коли Ісус Христос був на землі, існувала потужна релігійно-політична система - Іудейське царство. І релігійно-політичні лідери цієї теократії свято вірили в те, що вони - божі люди, що вони ведуть народ по божому шляху. Але що сказав Божий син? Він сказав, що він прийшов до своїх, а свої його не прийняли. Коли сталася дискусія про храм, Він сказав: «Зруйнуйте цей храм і за три дні я відбудую його». Він говорив про храм Свого тіла.
Релігійним вчителям Він сказав, що своїми заповідями, своїми переказами ви зруйнували Божу заповідь (відкинули її). Так, релігійні лідери, які стверджували, що вони є частиною, лідерами божого народу, виявилися недієздатними. Вони занадто далеко відійшли від Істини, від Закону, який був даний Мойсеєм.
Ісус Христос, коли почав будувати на землі нову споруду, духовну споруду, Храм свого тіла, почав обирати своїх послідовників не з лідерів, не з еліти. Це були прості люди, люди, які любили істину, люди, які шукали Бога.
Чи змінилося щось у наш час? Звичайно, змінилося. Та Церква, яка була заснована Ісусом Христом, за його ж передреченням, перетворилася на потужну релігійно-політичну систему, яка була з часом названа католицькою церквою, потім розділилася на православну, а пізніше роздрібнилася на багато течій. І ці течії, хоча сповідують християнство, дуже часто конфліктують між собою і екуменізму досі досягти не можуть.
Тут взагалі не йдеться про те, щоб критикувати когось чи судити когось. Звичайно, цьому всьому буде дана певна оцінка. Але варто згадати слова апостола Павла. Він сказав, що справжнім фундаментом або основою, на якій варто будувати церкву, є Ісус Христос, є Його вчення. І якщо хтось на цьому фундаменті буде будувати свою будову з золота, або з дорогоцінних каменів, або з дерева, з соломи - вогнем все перевіриться. Під час Суду все буде перевірено. І встоїть тільки той Храм, який зараз існує. Де він? Він скрізь і в той же час він ніде. Ніде, бо Ісус Христос показав, що Бог уже не знаходить інтересу в будь-якій людській споруді або в якій-небудь людській конструкції - будь то релігійне будівля чи релігійна течія, релігійна конфесія. Він почав творити храм тіла Свого, Храм тих, чиї імена записані на небесах. Храм, в якому КОЖЕН може бути членом цієї Церкви, у якій Ісус Христос є Головою.
ВИ - храм Бога живого.
Первосвященик не потрібен, бо ВИ царське священство. Якщо Ви присвятили своє життя Ісусу Христу, якщо Ви присвятили своє життя служінню Богу, віддали себе в жертву, значить, ВИ і є священиком у цьому храмі. Тому, істинна Церква ніде - в тому сенсі, що в кожній релігійній течії, у кожній церкві є люди, які люблять Боже Слово, і, бачачи цей дисонанс між офіційною догмою церкви і вченням Ісуса Христа, вони або виходять з цієї церкви, або просто не підтримують тих практик, які є в тій чи іншій релігії. Дуже багато з них перебувають не обов'язково в релігійних системах. Дуже багато людей, які живуть дійсно по совісті, по закону Божому, закону, написаному на серцях, знаходяться поза релігійними конфесіями. І коли Ісусу Христу сказали, що ось, є ті, які проповідують, але вони не з нами, Христос заборонив робити їм якесь зло. Тому, що Він сам був вигнанцем. Вигнанцем з тієї релігійно-політичної системи. І ті, які стали Його послідовниками, точно так само були вигнанцями. Апостол Павло вже свого часу відчув на собі неприязнь лідерів тих же зборів, які він заснував. Апостола Івана не хотіли приймати в християнських церквах.
Ті люди, які трималися правди, не приймалися тими, хто хотів влади. Народжені по тілу не сприймають тих, хто народився за духом.

Тому Ісус Христос каже: «Ось, Я стою під дверима та стукаю. Хто почує Мій голос і відкриє Мені двері, Я ввійду до того чоловіка, і ми сядемо з ним разом вечеряти ».(Откр.3: ​​20) Що це означає? Це значить те, що якщо ми відкриємо своє серце для Правди, відкриємо своє серце для Христа, тобто, для Слова Божого, Біблії і приймемо Його як керівництво в нашому житті, Ісус Христос увійде в наше серце Своїм Духом, і цей Дух буде вирощувати в нашому серці плоди Духа: радість, мир, довготерпіння, віру, надію. Такі люди стають новою особистістю, новим творінням. У нас всередині зароджується нова людина - та людина, за образом Христа, який буде угодний Богу і який буде врятований. Та людина, яка є частиною тіла Христового, в якому Христос є Головою, він стає частиною Храму Христового. І тому це ті люди, чиї імена записані на небесах, і вони дійсно успадкують Царство Боже.
А що таке Царство Боже? Це не їжа і не пиття - це радість, мир і праведність у Дусі Святому. Хто цим служить Богу, той йому приємний. Власне, вже ТЕПЕР така людина може перебувати в цьому царстві і мати зв'язок з Небесним Царством. Тому, що це одне і те ж, це стан постійного блаженства, миру, любові та радості.
Ці люди вже зараз є скрізь і Христос їх знає. Він знає своїх людей і в той час, коли Він повернеться, Його ангели оберуть їх від чотирьох кінців землі, і вони перебуватимуть з Ним, з Ісусом Христом навіки.
Тому вже тепер не потрібно прагнути за тими цілями і тими цінностями, які нам пропонує цей «потопаючий» світ. Було б смішно під час загибелі «Титаніка» фарбувати якусь каюту, переставляти меблі. ... Не варто зараз слухати політиків і займатися створенням нових партій, проведенням реформ, побудовою нового суспільства. Немає сенсу в будинку, що горить, або в потопаючому кораблі проводити реформи. Навпаки, треба знайти ту шлюпку, той ковчег, яким є справжнє Царство Боже, всередині себе формувати нову людину, яка живе по совісті і щодня жити так, щоб бути приємним і угодним Богу.
Звичайно, набагато легше, напевно, раз на тиждень або кілька разів на тиждень піти до церкви і там показати себе праведним і істинним. А набагато важче і набагато складніше кожну хвилину вести боротьбу зі своїми плотських нахилами, кожну хвилину вести боротьбу за те, щоб ставати новою людиною, кожну хвилину, як казав свого часу Чехов, «видавлювати з себе раба».
Ось це ТЕ заняття, яке дійсно цінне в Божих очах: ставати новою особистістю, ставати частиною нового суспільства, небесного суспільства, для якого цінності цього минаючого світу є нікчемними. Тому було б дуже добре, щоб ми визначилися, де ми стоїмо, тому було б дуже добре, щоб ми дійсно слухали це попередження і шукали порятунку.
Капітан Сміт, коли отримав попередження про те, що «Титанік» входить в зону льодової небезпеки, проігнорував це попередження, відмахнувся від нього і, покладаючись на свій досвід і на свою самовпевненість, наказав прямувати далі тим же курсом з тією ж швидкістю. Чи будемо ми такими ж? Чи будемо ми відмахуватися від попередження і вірити тим лідерам, які нас ведуть. Або ми все-таки підемо за Ісусом Христом, за тим Лідером, який ХОЧЕ нас врятувати, який віддав за НАС Своє життя.
Це залежить від кожного з нас.
//www.youtube.com/watch?v=32Hs2V_4miU

 

"Титаник или ковчег?"

Сверкая огнями в ночной тьме разрезал океанские волны мощный, комфортабельный, роскошный лайнер.

Ведомый опытным капитаном, «Титаник» двигался навстречу своей гибели.

Сверкая, словно драгоценный бриллиант, в просторах Вселенной движется космический корабль под названием «планета Земля». Ведомая капитанами цивилизации, капитанами человечества, движется она… Куда? К катастрофе или к светлому будущему?

Настоящее не сулит ничего хорошего. Мы можем посмотреть, что независимо от профессионализма современных лидеров человечества, наша планета содрогается от техногенных катастроф, от стихийных бедствий,  от борьбы за власть, от войн, конфликтов, от неуемной алчности бизнесменов, которые ради сиюминутной прибыли уничтожают нашу планету. Религиозные войны, конфликты – внутриконфессионные, межконфессионные не оставляют верующим людям тоже надежды на хорошее лидерство, лидерство, которое приведет к счастливому будущему.

Есть очень хорошее изречение о том, что профессионалы строили «Титаник», любитель построил ковчег.

«Титаник», который строили профессионалы и обещали, что, в случае крушения он продержится на плаву не менее трех суток, за три часа скрылся под волнами океана. Профессионалы, которые обещают стабильность сейчас и в будущем, не могут контролировать ситуацию на нашей планете.

Где же тот ковчег? Ковчег, который выдержал волны Всемирного потопа и почему он выдержал эти волны? Потому, что его строителем и лидером был Создатель. Тот, кто вел его, кто вел его строителей, был тот, кто заботится о спасении людей.

Но где же в наше время найти это спасение, где же в наше время этот ковчег?

Конечно, каждый человек, который реально мыслит, может увидеть, что наша планета и наша цивилизация похожа на человека, который поражен многими болезнями, болезнями физического характера, болезнями моральными, духовными, и конечно, такому человеку место в больничной палате и очень мало надежды на излечение. Ну, никак нельзя сказать, что человек, который так сильно страдает, очень скоро будет чудесным образом исцелен. И люди, имеющие реальный взгляд на жизнь, не ожидают особо радужных перспектив. Они ищут спасения, они ищут спасителя. Этот Спаситель был, но каким образом происходило Его пришествие на Землю, в каких условиях  это все происходило. Было бы хорошо сделать небольшой экскурс в историю.

Когда Иисус Христос был на земле, существовала мощная религиозно-политическая система – Иудейское царство. И лидеры религиозно-политические этой теократии свято верили в то, что они – божьи люди, что они ведут народ по божьему пути. Но что сказал Божий сын? Он сказал, что он пришел к своим, а свои его не приняли. Когда произошла дискуссия о храме, Он сказал: «Уничтожьте этот храм и в три дня я отстрою его». Он говорил о храме Своего тела.

Религиозным учителям Он сказал, что своими заповедями, своими преданиями вы разрушили Божью заповедь (отвергли ее). Да, религиозные лидеры, которые утверждали, что они являются частью, лидерами божьего народа, оказались несостоятельными. Они слишком далеко ушли от Истины, от Закона, который был дан Моисеем.

И Иисус Христос, когда начал строить на земле новое сооружение, духовное сооружение, Храм своего тела, Он начал избирать своих последователей не из лидеров, не из элиты того времени. Это были простые люди, люди, которые любили истину, люди, которые искали Бога. 

Изменилось ли что-то в наше время? Конечно, изменилось. Та Церковь, которая была основана Иисусом Христом, по его же предсказанию, превратилась в мощную религиозно-политическую систему, которая была со временем названа католической церковью, потом разделилась на православную, а позже раздробилась на многие течения. И эти течения, хотя исповедуют христианство, они очень часто конфликтуют между собой и экуменизма до сих пор достичь не могут.

Здесь вообще не идет речь о том, чтобы критиковать кого-то или судить кого-то. Конечно, этому всему будет дана определенная оценка. Но стоит вспомнить слова апостола Павла. Он сказал, что истинным фундаментом или основой, на которой стоит строить церковь, является Иисус Христос, является Его учение. И если кто-то на этом фундаменте будет строить свое строение либо из золота, либо из драгоценных камней, либо из дерева, из соломы – огнем все проверится. Во время Суда все будет проверено. И устоит только тот Храм, который сейчас существует. Где он? Он везде и в то же время он нигде. Нигде, потому что Иисус Христос показал, что Бог уже не находит интереса в каком-либо человеческом сооружении или в какой-либо человеческой конструкции – будь то религиозное строение или религиозное течение, религиозная конфессия. Он начал созидать храм тела Своего, Храм тех, чьи имена записаны на небесах. Храм, в котором КАЖДЫЙ может быть членом этой Церкви, у которой Иисус Христос является Главой.

ВЫ – храм Бога живого.

Первосвященник не нужен, ибо ВЫ  царское священство. Если Вы посвятили свою жизнь Иисусу Христу, если Вы посвятили свою жизнь служению Богу, отдали себя в жертву, значит, ВЫ и являетесь священником в этом храме. Поэтому, истинная Церковь нигде - в том смысле, что в каждом религиозном течении, в каждой церкви есть люди, которые любят Божье Слово, и, видя этот диссонанс между  официальной догмой церкви и учением Иисуса Христа, они либо выходят из этой церкви, либо просто-напросто не поддерживают тех практик, которые есть в той или иной религии. Очень многие находятся не обязательно в религиозных системах. Очень многие люди, которые живут действительно по совести, по закону Божьему, закону, написанному на сердцах, находятся вне религиозных конфессий. И когда Иисусу Христу сказали, что вот, есть те, которые проповедуют, но они не с нами, Христос запретил делать им какое-либо зло. Потому, что Он сам был изгоем. Изгоем из той религиозно-политической системы и те, которые стали Его последователями, точно так же были изгоями. Апостол Павел уже в свое время ощутил на себе неприязнь лидеров тех же собраний, которые он основал. Апостола Иоанна не хотели принимать в церквях христианских.

Те люди, которые держались истины, не принимались теми, кто хотел власти. Рожденные по телу не принимают тех, кто рожден по духу. Поэтому Иисус Христос говорит: «Вот, Я стою у двери и стучу. Кто услышит Мой голос и откроет Мне дверь, Я войду к тому человеку, и мы сядем с ним вместе ужинать».

(Откр.3:20)  Что это значит? Это значит то, что если мы откроем свое сердце для Истины, откроем свое сердце для Христа, то есть, для Слова Божьего, Библии и примем Его как руководство в нашей жизни, Иисус Христос войдет в наше сердце Своим Духом, и этот Дух будет произрастать в нашем сердце плоды Духа: радость, мир, долготерпение, веру, надежду. Такие люди становятся новой личностью, новым творением, новым созданием. У нас внутри зарождается новый человек – тот человек, по образу Христа, который будет угоден Богу и который будет спасен. Тот человек, который является частью тела Христова, в котором Христос является Главой, он становится частью Храма Христова. И поэтому это те люди, чьи имена записаны на небесах, и они действительно унаследуют Царствие Божье.

А что такое Царствие Божье? Это не еда и не питье – это радость, мир и праведность в Духе Святом. Кто этим служит Богу, тот ему приятен. Вот именно, уже СЕЙЧАС такой человек может пребывать в этом царстве и иметь связь с Небесным Царством. Потому, что это одно и то же, это состояние постоянного блаженства, мира, любви и радости.

Эти люди уже сейчас есть везде и Христос их знает. Он знает своих людей и в то время, когда Он возвратится, Его ангелы изберут их от четырех концов земли, и они будут с Ним, с Иисусом Христом  пребывать вовеки.

Поэтому уже сейчас не нужно стремиться за теми целями и теми ценностями, которые нам предлагает этот «тонущий» мир. Было бы смешно во время гибели «Титаника» красить какую-то каюту, переставлять мебель.… Не стоит сейчас слушать политиков и заниматься созданием новых партий, проведением реформ, построением нового общества. Нет смысла в доме, который горит, или в тонущем корабле проводить реформы. Наоборот, надо найти ту шлюпку, тот ковчег, которым является истинное Царство Божье, внутри себя формировать нового человека, который живет по совести и каждый день жить так, чтобы быть приятным и угодным Богу.

Конечно, намного легче, наверное, раз в неделю или несколько раз в неделю пойти в церковь и там показать себя праведным и истинным. А намного тяжелее и намного сложнее каждую минуту вести борьбу со своими плотским наклонностями, каждую минуту вести борьбу за то, чтобы становиться новым человеком, каждую минуту, как говорил в свое время Чехов, «выдавливать из себя раба».

Вот это ТО занятие, которое действительно ценно в Божьих глазах: становиться новой личностью, становиться частью нового общества, небесного общества, для которого ценности этого уходящего мира, являются ничтожными. Поэтому было бы очень хорошо, чтобы мы определились, где мы стоим; поэтому было бы очень хорошо, чтобы мы действительно слушали это предупреждение и искали спасения.

Капитан Смит, когда получил предупреждение о том, что «Титаник» входит в зону ледовой опасности, проигнорировал это предупреждение, отмахнулся от него и, полагаясь на свой опыт и на свою самоуверенность, приказал следовать дальше тем же курсом с той же скоростью. Будем ли мы такими же? Будем ли мы отмахиваться от предупреждения и верить тем лидерам, которые нас ведут. Или мы все-таки пойдем за Иисусом Христом, за тем Лидером, который ХОЧЕТ нас спасти, который отдал за НАС Свою жизнь.

Это зависит от каждого из нас.

//www.youtube.com/watch?v=32Hs2V_4miU
 

 

ПРО ГРАБЛІ 

автор Добротовський Михайло, написано 20 Февраль 2011 г. в 13:02

 Вы можете прочесть этот текст на русском языке ниже украинского

Життя – як хвиля.

Одного підіймає невисоко, другого – вище, третього – найвище. Але потім всіх опускає. В яму.

Для одних – це могила, для інших – це світ, в якому ми маємо щастя?! жити.

    Якось вже дуже кручений бізнесмен приїхав відпочивати в гори. Серед прекрасних краєвидів він побачив чоловіка, котрий сидів і грав на сопілці. Підійшовши до нього, крутелик і каже:

    -   Здай мені в користування цю місцину і я побудую тут чудовий курорт. І ти будеш мати гроші і я.

-       А що далі?

-       Ти зможеш купити собі крутезну машину, розбудувати садибу.

-       А далі?

-       Наймеш собі пастухів для овець і будеш мати гарний бізнес.

-       Далі?

-       Зможеш розкрутитися, вкладеш гроші в банк, будеш жити на проценти, і не будеш ні від кого залежати.

-       Ну а далі?

-       Всі навколо тебе будуть трудитися, як мурашки,  а ти будеш сидіти і грати на сопілці.

-       Але я і так це зараз роблю...

Світ у якому найвищща цінність гроші – не вартує любові . Недаремно Христос сказав: „Не любіть світу а ні того що в світі”. Адже це цінності, які нищать людину і перетворюють у раба мамони  і тоді нажива,  вигода є вище від усього.

До влади прийшли аферисти.

Ця система хитро закручена і так званий світовий порядок спрямований на те, щоб через політико-економічні важелі підпорядкувати всіх жменці суперолігархів – світовому урядові, за якими стоять невидимі демонічні сили.  Так, насправді керує цим світом той, хто відвів нас від Батька. Він ставиться до людини, як до білки в колесі, котра біжить в нікуди. Він сміється і потирає руки від цієї розваги, а коли людина виснажиться в цій каруселі, він викидає її, як білку з колеса і запускає нову. Жодна людина зокрема і все людство взагалі не буде мати успіху, не дивлячись на  будь-які суперсхеми щастя, які рекламуються на кожному перехресті.

Однак найбільша подія в і сторії Всесвіту, людства і кожної людини  вже відбулася. У Біблії порушуються питання Bсесвіту і ролі Христа в ньому. Ним створено все з початків і тільки Ним Bсесвіт може існувати гармонійно. Своєю смертю і воскресінням він зруйнував діла диявола, який розуміє своє приречення і дуже хоче потягнути за собою в безодню якомога більше Божого творива. Для цього треба применшити значення ролі Христа, посіяти у людей невірство, цинізм, осміювати тих,хто вірить.

А люди люблять не тих хто допомагає, а хто розважає. Адже вимагали смерті Христа ті, кого Він навчав і кому помагав. Але вони хотіли розваг, видовищ.

Заперечувати існування Батька не впливає на факт його існування, просто той, хто це заперечує, виявляється негідною дитиною.

Є речі, які неможливо сприймати логікою. Вона не є інструментом, яким пізнається  ірраціональне, абстрактне буття, що знаходиться за межами логічного мислення. Приймаючи Боже Слово  по людському, ми приречені на нерозуміння і тільки прийнявши Біблію, як Боже Слово, ми дозволяємо діяти в собі Богові.

Тоді можна стати людиною віри, для якої реальністю є майбутня грандіозна подія, яка перевершить ці будні і всі відомі нам „значні” події. Це повернення Того, Хто полюбив всіх.

Вже тепер і тут кожен може досягти духовної свободи, абстрагувавшись від цієї всесвітньої каруселі, в якій шалено крутяться ті, хто не хочуть звільнитися від рабства.

 

Жизнь - как волна. 

Одного поднимает невысоко, другого - выше, третьего - еще выше. Но потом всех опускает. В яму. 

Для одних - это могила, для других - это мир, в котором мы имеем счастье! жить. 

    Очень уж крутой бизнесмен приехал отдыхать в горы. Среди прекрасных пейзажей он увидел человека, который сидел и играл на свирели. Подойдя к нему, крутой и говорит: 

    - Сдай мне в пользование эту местность и я построю здесь прекрасный курорт. И ты будешь иметь деньги и         я. 

    - А что дальше? 

    - Ты сможешь купить себе крутую машину, построить дом. 

    - А дальше? 

    - Наймешь себе пастухов для овец и будешь иметь хороший бизнес. 

    - Дальше? 

    - Сможешь раскрутиться, вложишь деньги в банк, будешь жить на проценты, и не будешь ни от кого                     зависеть. 

    - Ну а дальше? 

    - Все вокруг тебя будут трудиться, как муравьи, а ты будешь сидеть и играть на свирели. 

    - Но я и так это сейчас делаю ... 

Мир в котором высшая ценность - деньги, не стоит любви. Недаром Христос сказал: "Не любите мира, ни того что в мире". Ведь это ценности, которые уничтожают человека и превращают в раба мамоны и тогда нажива, выгода есть выше всего. 

К власти пришли аферисты. 

Эта система хитро закрученная и так называемый мировой порядок направлен на то, чтобы через политико-экономические рычаги подчинить всех горстке суперолигархов - мировому правительству, за которыми стоят невидимые демонические силы. Да, в действительности управляет этим миром тот, кто отвел нас от Отца. Он относится к человеку, как к белке в колесе, которая бежит в никуда. Он смеется и потирает руки от этого развлечения, а когда человек истощится в этой карусели, он выбрасывает ее, как белку из колеса и запускает новую. Никто в частности и все человечество вообще не будет иметь успеха, несмотря на любые суперсхемы счастья, которые рекламируются на каждом перекрестке. 

Однако самое большое событие в и стория Вселенной, человечества и каждого человека уже состоялась. В Библии затрагиваются вопросы мироздания и роли Христа в нем. Им создано все из начал и только Им Вселенная может существовать гармонично. Своей смертью и воскресением он разрушил дела дьявола, который понимает свое предопределение и очень хочет потянуть за собой в бездну как можно больше Божьего творения. Для этого надо уменьшить значение роли Христа, посеять у людей неверие, цинизм, осмеивать тех, кто верит. 

А люди любят не тех кто помогает, а кто развлекает. Ведь смерти Христа требовали те, кого Он учил и кому помогал. Но они хотели развлечений, зрелищ. 

Отрицать существование Oтца не влияет на факт его существования, просто тот, кто это отрицает, оказывается недостойным ребенком. 

Есть вещи, которые невозможно воспринимать логикой. Она не является инструментом, которым узнается иррациональное, абстрактное бытие, находящееся за пределами логического мышления. Принимая Божье Слово по человечески, мы обречены на непонимание и только приняв Библию, как Слово Божье, мы позволяем Богу действовать в себе . 

Тогда можно стать человеком веры, для которой реальностью является будущее грандиозное событие, которое превзойдет эти будни и все известные нам "значительные" события. Это возвращение Того, Кто возлюбил всех. 

Уже сейчас и здесь каждый может достичь духовной свободы, абстрагировавшись от этой всемирной карусели, в которой бешено крутятся те, кто не хотят освободиться от рабства. 

 

  

власна думка 

 автор Добротовський Михайло, написано 25 Февраль 2011 г. в 22:19

Вы можете прочесть этот текст на русском ниже украинского.

Толерантність властива розумній розмові. Оскільки наше мислення поки що недосяжне для будь-якої цензури, то кожен може сповна втішатися свободою мислення. Також ще існує свобода вільно висловлювати свої думки. Звичайно, поважаючи право іншого на власну думку.

Колись один розумний чоловік сказав, що треба жити не головою в корито, а очима до неба.

Так от. Полярна зірка, до прикладу, знаходиться на відстані приблизно 470 світлових років. Тобто ми тепер бачимо ту Полярну зірку, яка існувала 470 років тому. Якщо говорити про зоряне небо взагалі, то не факт, що воно справді таке, яким ми його бачимо сьогодні. Сьогодні воно може бути цілком інакшим. Але ми його не бачимо.

І ті хто гіпотетично живе на тій же Полярній зірці тепер бачать нашу планету такою, якою вона була 470 років тому. Нас ще не було.

А теперішню нашу планету з нами такими унікальними, вони побачать через 470 років. Насуже не буде.

І до чого ми домудрувалися?

Кожна секунда нашого життя, яка минула, вже не існує, а яка підходить, ще не існує. То що залишається нам? „ Есть только миг, между прошлым и будущим, именно он называется жизнь”. Це є об’єктивна реальність.

Тому мені більш імпонує бути реалістом, бо часто бадьорий оптимізм межує з іншими, не дуже приємними „ізмами”.

А реальність така.

Якщо „зірками”, котрі ведуть цивілізацію, є повії на подіумах і сценах, садисти на екранах і патологічні брехуни на трибунах, то ця цивілізація не має майбутнього. І для усвідомлення  цього не потрібно великого розуму. Це є факт.  З позиції справжніх зірок. Таких, як Полярна. Яка, до речі, рятувала багатьох мандрівників, котрі заблукали.

Теорії, сформульовані людьми, вірні для тих величин, які відомі людям. Те, що знаходиться поза межами людського розуміння, людина точно сформулювати нездатна. Тоді починаються різні мудрування.

Після того, як потонув „Титанік”, за вікном засвітило сонечко, прийшла весна, але оптимістам і песимістам – пасажирам „Титаніка”, це вже було нецікаво. Їх не цікавить більше нічого.

„Вот мы строили, строили, и наконец построили… Ура?”

 

Умному разговору свойственна толерантность. Поскольку наше мышление пока недоступно какой-либо цензуре, то каждый может сполна наслаждаться свободой мышления. Также пока еще существует свобода свободно выражать свои мысли. Конечно, уважая право другого на собственное мнение.

Когда-то один умный человек сказал, что надо жить не головой в корыто, а глазами в небо.

Так вот. Полярная звезда, к примеру, находится на расстоянии приблизительно 470 световых лет. То есть мы теперь видим ту Полярную звезду, которая существовала 470 лет назад. Если говорить о звездном небе вообще, то не факт, что оно действительно таково, каким мы его видим сегодня. Сегодня оно может быть вполне другим. Но мы его не видим.

И те, кто гипотетически живет на той же Полярной звезде, теперь видят нашу планету такой, какой она была 470 лет назад. Нас еще не было.

А нынешнюю нашу планету с нами такими уникальными, они увидят через 470 лет. Нас ужене будет.

И что мы намудрили?

Каждая секунда нашей жизни, которая прошла, уже не существует, а какая подходит, ещене существует. Так что остается нам? "Есть только миг, между прошлым и будущим, именно он называется жизнь". Это объективная реальность.

Поэтому мне более импонирует быть реалистом потому, что часто бодрый оптимизм граничит с другими, не очень приятными "измами".

А реальность такова.

Если "звездами", которые ведут цивилизацию, есть проститутки на подиумах и сценах, садисты на экранах и патологические лгуны на трибунах, то эта цивилизация не имеет будущего. И для осознания этого не нужно большого ума. Это факт. С позиции настоящих звезд. Таких, как Полярная. Которая, кстати, спасала многих  заблудившихся путешественников.

Теории, сформулированные людьми, верны для тех величин, которые известны людям. То, что находится за пределами человеческого понимания, человек точно сформулировать не способен. Тогда начинаются различные мудрствования. 

После того, как утонул "Титаник", за окном взошло солнышко, пришла весна, но оптимистам и пессимистам - пассажирам "Титаника", это уже было неинтересно. Их не интересует больше ничего.

“Вот мы строили, строили, и наконец построили ... Ура?”

 

 

Кому потрібні ці реформи? 

автор Добротовський Михайло, написано 26 Февраль 2011 г. в 12:37

Вы можете прочесть этот текст на русском ниже украинского.

...Ми живемо в чудовий час перемін, які тепер дуже модно іменувати реформами.

Моя знайома постійно реформує свій імідж. Нещодавно купила двобічну куртку на секондхенді і вивертає її, коли виходить на люди, а потім навиворіт, коли іде до роботи.  Ось такий реформатор. Але з баби дівки не буде. Тут реформи не допоможуть.

Можна курку перефарбовувати в різні кольори, але в небо вона не полетить, а буде порпатися у вигрібній ямі до смерті.

Таку саму перспективу мають ці реформи, незалежно від їх масштабу.

Чому?

Бо пропонують їх люди різних рангів, які беруться змінювати все, що завгодно навколо себе, лиш не себе самих.

     Двоє, чоловік і жінка ішли по дорозі зі свого міста в інше. На узбіччі сидів мандрівник. От вони його і питають:

                 - А скажи нам чоловіче, які люди живуть у тому місті, куди ми йдемо?

                 - Скажіть мені, які люди були в тому місті, з якого ви йдете?

                 - Добрі люди були, радісні, щирі...

                 - Можете сміливо іти в те місто , бо там такі ж самі люди.                                                                                

Аж ось іде ще одне подружжя і вони зустрічають цього ж мандрівника і йому дають таке ж запитання. Він їм у відповідь:

                  - А які люди живуть у тому місті, яке ви залишили?

                  - Ой, погані люди, злі, заздрісні...

                  - Тоді вам краще не йти далі, бо у всіх містах навколо живуть такі ж самі люди...

... „ Пізнай себе” – казали мудреці.

Людина, це істота, яка не має точки насичення. Зрозуміло, чому. Біблія каже, що людині „...покладено вічність у серце”. Це значить, що поклик до пізнання, до творчості є безкінечний. І перша людина була створена з перспективою життя без меж. В часі і в просторі.

Однак перша людина втратила цю перспективу, пішовши за іншим Лідером, який забирає життя і веде до смерті. Але бажання залишилося. Бажання пізнавати, творити. Але всесвітній Збоченець це природне бажання переорієнтовує.  І всі відкриття людства, в кінцевому результаті, приводять до руйнації навколо нас і всередині нас. Найгірше те, що ці процеси виглядають незворотними.

В результаті хворі духовно люди утворюють безнадійно хворе суспільство.

У безнадійно хворої людини навіть при зовнішній видимості здоров’я всередині розростаються метастази, які руйнують цілий організм і жоден лікар не передбачить, в якому місці зараза вийде назовні.

Хто передбачав вибух анархії на Близькому Сході, всесвітню фінансову кризу, аварію у Мексиканській затоці, теракт у Домодєдово? Але загальносвітова тенденція саме така і вона успішно прогресує. Як лікуватися?

Життя людини то є дорога. До Бога або від Бога. Люди не хочуть признати Бога таким, який Він є. В такому разі Бог відвертається і вони, полишені на власний розум і зневажаючи Божі вимоги, живуть по власних мірках, видумують своїх власних богів, заплутуються щораз більше у цьому безладі і вже не здатні розірвати це коло зла.

Тому всі ці пісні про реформи нікому не потрібні. Це тільки видимість роботи і жодних проблем вони кардинально не вирішують.

Христос не був політичним реформатором. Він приніс кардинально іншу дорогу для людства. Поки є час, треба вибрати саме її.

Чи ми хочемо цього?

 

... Мы живем в замечательное время перемен, которые теперь очень модно именовать реформами.

Моя знакомая постоянно реформирует свой имидж. Недавно купила двухстороннюю куртку на секондхенд и выворачивает ее, когда выходит в люди, а потом наизнанку, когда идет к работе. Вот такой реформатор.Но старуха молодой не будет. Здесь реформы не помогут.

Можно курицу перекрашивать в разные цвета, но в небо она не полетит, а будет рыться в выгребной яме до смерти.

Такую же перспективу имеют эти реформы, независимо от их масштаба.

Почему?

Потому предлагают их люди разных рангов, которые берутся менять все что угодно вокруг себя, только не себя самих.

Двое, мужчина и женщина шли по дороге из своего города в другой. На обочине сидел путешественник. Вот они его и спрашивают:

                 - А скажи нам, какие люди живут в городе, куда мы идем?

                 - Скажите и вы мне, какие люди были в том городе, из которого вы идете?

                 - Добрые люди были, радостные, искренние ...

                 - Можете смело идти в город, потому что там такие же люди

И вот, идет еще одна пара супругов и они встречают этот же путешественника и ему дают такой же вопрос. Он им:

                  - А какие люди живут в городе, который вы оставили?

                  - Ой, плохие люди, злые, завистливые ...

                  - Тогда вам лучше не идти дальше, потому во всех городах вокруг живут такие же люди

... "Познай себя" - говорили мудрецы.

Человек, это существо, которое не имеет точки насыщения. И это понятно. Библия говорит, что человеку "... положена вечность в сердце". Это значит, что призыв к познанию, к творчеству бесконечный. И первый человек был создан с перспективой жизни без границ. Во времени и в пространстве.

Однако первый человек потерял эту перспективу, идя за другим Лидером, который отбирает жизнь и ведет к смерти. Но желание познавать, творить осталось. А всемирный Извращенец это естественное желание переориентирует. И все открытия человечества, в конечном итоге, приводят к разрушению вокруг нас и внутри нас. Плохо то, что эти процессы выглядят необратимыми.

В результате больные духовно люди образуют безнадежно больное общество.

У безнадежно больного человека даже при внешней видимости здоровья внутри разрастаются метастазы, которые разрушают целый организм и ни один врач не предскажет, в каком месте зараза выйдет наружу.

Кто предвидел взрыв анархии на Ближнем Востоке, всемирный финансовый кризис, аварию в Мексиканском заливе, теракт в Домодедово? Но общемировая тенденция именно такая и она успешно прогрессирует. Как лечиться?

Жизнь человека это дорога. К Богу или от Бога. Люди не хотят признать Бога таким, каким Он есть. В таком случае Бог отворачивается и они, оставленные на собственный разум и попирая Божьи требования, живут по собственным меркам, выдумывают своих собственных богов, запутываются все больше в этом беспорядке и уже не способны разорвать этот круг зла.

Поэтому все эти песни о реформах никому не нужны.Это только видимость работы и никаких проблем они кардинально не решают.

Христос не был политическим реформатором. Он принес кардинально другую дорогу для человечества. Пока есть время, надо выбрать именно ее.

Хотим ли мы  этого?

 

всерйоз про політику? 

автор Добротовський Михайло, написано 6 Март 2011 г. в 18:45

Вы можете прочесть этот текст на русском ниже украинского.

   ...„Якщо ви не можете хоча б двічі на тиждень розповідати про моральність перед широкою і цілком аморальною аудиторією, політична арена для вас закрита” (Оскар Уайльд).  

Цей вислів дуже вдало характеризує політиків зокрема і політику взагалі.   

Основне питання політики - це питання влади і тому різні братства, товариства по інтересах, громадські чи релігійні об’єднання плавно перероджуються в політичні, релігійні і т.д. потужні структури,  в яких питання влади або питання наближеності до корита виходить на перше місце.        

У Павла Глазового є чудова гумореска про те, як горластий підсвинок верещав на вгодованих свиней біля корита. І тоді один з „еліти” запитав в іншого, що зробити, щоб недомірок перестав  верещати. 

       -     Придушити?                                                                                                                                                   

       -     Ні, пустіть його до корита...                                                                                                                       

І тоді всі „слуги народу”  дружно „ думають про народ”. Тільки не кажуть ЩО вони думають. Про народ. 

Правда, не завжди так легко добратися до бажаного корита. Тоді романтики задумують революції (жовтневі, помаранчеві, рожеві і т.д.),  роблять їх герої, а користають негідники. Які також думають про НАРОДну кишеню. Адже вона їх годує. І дуже непогано. „...З хати по нитці...”  

„Навіть найбільш прогресивна партія - це змова проти нації” (Джордж Севілья Галіфакс).                         

Гарно, правда?                                                                                                                                               

Політики це ті, хто створюють проблеми іншим і роблять вигляд що їх вирішують. Було б найкраще, коли б вони ці питання вирішувалися самі між собою. Тобто закрити їх, як павуків в банці  і хай жеруться. „Да победит сильнейший”. Але там таких мало. Вони  хочуть загрібати грань чужими руками. Тоді найняті ними провокатори, або недалекі романтики кличуть людей на барикади. І ми бачимо, що „...неначе люди  подуріли - самі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть”.                                                                                                                               Куди прийшли? Гнили  в Сибірах, дітей посилали під кулі в "гарячі точки", а ляльководи стають „генералами” і  дивляться на людей як на рабів, хоча самі били себе в груди передніми ногами, що будуть служити народові. 

Є дуже гарна книга Буніча „500 летняя война в России” в якій йдеться про те, що принципи Ординського іга дотепер панують в пострадянських країнах і нема нічого гіршого, коли раб стає паном, бо в душі він лишається рабом і думає про те, щоб принижувати. Адже сам низький духовно. Бо хто на духовній висоті, той старається підняти інших на цю висоту і не іде нагору по головах інших, а протягує руку і веде за собою.                                 Але звідки взялися ці лідери? Ким вони були?  Та це ж ті самі лакеї попередніх панів, які тепер вскочили в їх крісла. Їх посада раніше називалася „зам. начальника по запутыванию дел”.                      

„Він нічого не знає, а думає, що знає все: йому на роду написано бути політиком” ( Бернард Шоу).        

Людям не треба їх допомоги. Просто треба не заважати.                                                                              

Ми це вже проходили,але світле майбутнє для людей як було міражем так і залишилося. Була гіперцивілізація велетнів Атлантиди, були майя,  інки, шумери, Карфаген і т.д.  Де вони?

А інакше і не могло бути. 

Яке майбутнє може дати смертна істота, коли її майбутнє - це квола і хвора старість, що сповзає до ями. Це безславна доля світових лідерів. Можна згадати хоча б Олександра Македонського, Наполеона Бонапарта, Бісмарка, Леніна, Черчілля... 

Є тільки один Лідер. Він був і, найголовніше, Він є. 

Своїми діями Він показав, що Його вчення робить вільним кожного, хто це приймає. Бо тоді людина починає жити не по конституції людей а по Закону любові, бо Бог є любов. 

Така людина поширює навколо мир, спокій, добро і їй не потрібно жодного закону чи уряду, бо жоден уряд не може похвалитися таким громадянами. Громадянами Божого Царства, яке починає діяти в наших серцях і змінює нас особисто. Коли ми дозволимо. Коли ж ні, то вище я вже навів імена „великих”... 

Отже, відноситися всерйоз до політики - це несерйозно. 

Всерйоз це можуть робити тільки ті, кого вона годує.  

Чим?..

 

... "Если вы не можете хотя бы дважды в неделю рассказывать о нравственности перед широкой и вполне безнравственной аудиторией, политическая арена для вас закрыта" (Оскар Уайльд). 

Эти слова очень удачно характеризует политиков в частности и политику вообще. 

Основной вопрос политики - это вопрос власти и поэтому различные братства, товарищества по интересам, общественные или религиозные объединения плавно перерождаются в политические, религиозные и т.д. мощные структуры, в которых вопрос власти или вопросы приближенности к корыту выходит на первое место. 

У Павла Глазового есть замечательная юмореска о том, как горластый поросенок визжал на откормленных свиней у корыта. И тогда один из "элиты" спросил у другого, что сделать, чтобы недомерок перестал визжать. 

         - Придавить?

         - Нет, пустите его к корыту ...

И тогда все "слуги народа" дружно "думают о народе". Только не говорят, ЧТО они думают. О народе. 

Правда, не всегда так легко добраться до желаемого корыта. Тогда романтики замышляют революции (октябрьские, оранжевые, розовые и т.д.), делают их герои, а пользуются негодяи. Которые также думают о НАРОДном кармане. Ведь он их кормит. И очень неплохо. "... С миру по нитке ..."

"Даже наиболее прогрессивная партия - это заговор против нации" (Джордж Севилья Галифакс). 

Красиво, правда?

Политики это те, кто создают проблемы другим и делают вид, что их решают. Было бы лучше, если бы они эти вопросы решались сами между собой. Т.е. закрыть их, как пауков в банке и пусть жрутся. Да победит сильнейший. Но там таких мало. Они хотят загребать жар чужими руками. Тогда нанятые ими провокаторы, либо недалекие романтики зовут людей на баррикады. И мы видим, что "... как будто люди одурели - сами на барщину идут, своих детей туда ведут". 

Куда пришли? Гнили в Сибири, детей посылали под пули в "горячие точки", а кукловоды становятся "генералами" и смотрят на людей как на рабов, хотя сами били себя в грудь передними ногами, что будут служить народу. 

Есть очень хорошая книга Бунича "500 летняя война в России", в которой говорится, что принципы Ордынского ига до сих пор господствуют в постсоветских странах и нет ничего хуже, чем когда раб становится господином. Потому что в душе он остается рабом и думает о том, чтобы унижать. Поскольку сам духовно низок. Ибо кто на духовной высоте, тот старается поднять других на эту высоту и не идет вверх по головам других, а протягивает руку и ведет за собой.

Но откуда взялись эти лидеры? Кем они были? Да это те же самые лакеи предыдущих господ, которые теперь вскочили в их кресла. Их должность ранее называлась "зам. начальника по запутыванию дел ". 

"Он ничего не знает, а думает, что знает все: ему на роду написано быть политиком" (Бернард Шоу). 

Людям не надо их помощи. Просто надо не мешать. 

Мы это уже проходили, но светлое будущее для людей как было миражом, так и осталось. Была гиперцивилизация великанов Атлантиды, были майя, инки, шумеры, Карфаген и т.д. Где они? 

А иначе и не могло быть. 

Какое будущее может дать смертное существо, когда его будущее - это слабая и больная старость, сползающая в яму. Это бесславная судьба мировых лидеров. Можно вспомнить хотя бы Александра Македонского, Наполеона Бонапарта, Бисмарка, Ленина, Черчилля ... 

Есть только один Лидер. Он был и, самое главное, Он есть. 

Своими действиями Он показал, что Его учение делает свободным каждого, кто это принимает. Ибо тогда человек начинает жить не по конституции людей, а по Закону любви, ибо Бог есть любовь. 

Такой человек распространяет вокруг мир, покой, добро и ему не нужно ни одного закона или правительства, потому что ни одно правительство не может похвастаться таким гражданами. Гражданами Божьего Царства, которое начинает действовать в наших сердцах и изменяет нас лично. Когда мы позволим. Если нет, то выше я уже привел имена "великих" ...

Следовательно, относиться всерьез к политике - это несерьезно. 

Всерьез это могут делать только те, кого она кормит. 

Чем?.. 

 

звідки ростуть ноги

У кожної справи, яка зле пахне, ноги ростуть з одного і того ж місця.

В Україні з задоволенням обсмоктують події у Львові 9 травня. Події, у котрих відношення до символів взяли гору над здоровим глуздом.

Відомо, що своя сорочка завжди ближча до тіла. Тому для кожної людини близьким є те, в чому вона виростала, виховувалася, жила. Мова іде про набір певних традиційних життєвих цінностей – мова, рідна домівка, релігія… Хоча в певних ситуаціях людина здатна приймати цінності інших народів, культур. Це часто стається тоді, коли людина змушена жити за кордоном. У неї розширюється коло бачення, розуміння. Вона толерантно ставиться до світогляду інших і сподівається на таке ж шанобливе відношення до себе. На протязі життя відбувається переосмислення багатьох, навіть дуже серйозних речей. Хоча є люди, котрі до кінця своїх днів не бажають міняти поглядів. Цю позицію також варто поважати. Але не вражати і не ображати, бо це вже методика провокаторів. Різних мастей - політичних, релігійних … Використовуються різні приводи, часто несуттєві, символічні: який прапор вивішувати, скільки перекладин має бути на хресті, навіть в який колір фарбувати траву… Тоді  з іскри розпалюється вогонь і виникають конфлікти - локальні, нерідко і глобальні. Тоді в жертву символам приноситься людське життя. Це найгірший вид ідолопоклонства.

А тепер озирнімося назад. Тільки недавно вітали один одного словами «Христос воскрес!» Чи ці слова були щирі? Виглядає на те, що то був лише традиційний ритуал. У серцях Він не воскрес, не ожив.

«Ось стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує мій голос і відчинить двері, то ввійду до нього і повечеряю з ним - і той зі мною».

(Об.3:20)

Не впустили. Бо якби Він жив у серці, то людина почула б ці Його слова:

«Я ж кажу вам: Любіть ваших ворогів, [благословіть тих, що проклинають вас, добро робіть тим, що ненавидять вас,] і моліться за тих, що [нападають на вас і] переслідують вас,

щоб ви були синами вашого Батька, Який на небі, Який своїм сонцем осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних.

Бо коли любите тих, хто вас любить, то яку винагороду від цього маєте? Чи не те саме й митники роблять?

Коли тільки вітаєте ваших друзів, то що особливого робите? Чи не так і погани роблять?

Тож будьте досконалі, як досконалий ваш Батько Небесний».

Перший провокатор мав на меті позбавити нас Батька. Принцип «розділяй і владарюй» тоді був задіяний вперше.  Своєю брехнею він розпочав розділення в розумах, в точці зору на добро і зло. Цією брехнею він відділив спочатку Адама від Єви, потім їх обидвох від Бога, від Батька і повів за собою людей по лабіринту пізнання зла, по лабіринту невдач. Тому будь яке починання приводить у цьому лабіринті до  тупика. От і є досягненнями людства світові війни,  Хіросіма, Фукусіма, Чорнобиль, бунти, конфлікти.

І всюди та ж картина: вожді і натовп. І діє принцип: «я начальник, ти – дурак». Начальник бреше, а дурак сліпо вірить і здійснює страшні злочини.

Найгірше в цьому всьому те, що людина відмовляється від свого права вибору, від свого права на власну точку зору. Вона довіряє своє життя лідерам, які зліплені з того ж самого тіста.

Однобокі генії – це не образливий ярлик а факт.  Ейнштейн не сприймав квантової теорії, еволюціоністи абсолютно відкидають Творця. Хоча часто вожді далекі від геніальності. Вони штовхають людей на смерть, але самі хочуть жити. І жити кучеряво. Кому це вигідно? Кому вигідно, щоб ми не знайшли свого Батька?

«Ваш батько - диявол і ви хочете виконувати жадання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в правді не встояв, бо нема в ньому правди. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він брехун і батько його».

(Iван.8:44)

«Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому з'явився Божий Син, щоб знищити діла диявола».

(1Iван.3:8)

От ми і прийшли до суті. Не традиція, а віра в воскреслого Сина Божого, допущення Його до керування нашим мисленням зродить в нас нову людину, людину майбутнього, справжню еліту для Небесного Царства. Бо земна «еліта» сама себе відрізала від майбутнього, давши заволодіти своїм серцем духові цього світу.

«Бо ті, що є за тілом, думають про тілесне; а ті що, за духом, - про духовне.

Адже тілесне мудрування - то смерть, а думка духа - то життя й мир;

тілесне мудрування - ворожнеча проти Бога, воно не підкоряється Божому законові, та й не може.

…Коли Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живе через праведність.

Якщо дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, живе у вас, то той, хто підняв Христа з мертвих, оживить і ваші мертві тіла тим самим духом, що живе у вас.

…Бо якщо живете тілом, - помрете; якщо ж духом умертвляєте тілесні вчинки, - житимете.

Бо всі, що водяться Божим духом, є Божі сини.

…Бо ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією: бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Якщо ж надіємось на те, чого не бачимо, то терпляче очікуємо на нього.

…Що ж скажемо на це? Якщо Бог з нами, то хто проти нас?

Той, хто свого Сина не пощадив, а видав його за нас усіх, - то хіба разом з ним не подарує нам усього?

…Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє,

ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, яка є в нашім Господі Ісусі Христі!»

Не Ісус як символ, а живий і могутній Цар, якому ми підкоримося, охоронить наш розум від впливу провокаційних ідей і виростить любов, в першу чергу до Батька і обов’язково до людей. Незалежно від мови, раси і різниці в поглядах.